Ира Уманцева,
Израиль
Люблю Израиль, заблудший и поруганный, застрявший в зубах у всего мира. Люблю Израиль, крошечный и прекрасный, раздираемый на кусочки и хранимый Богом.
В свободное от работы время, пытаюсь писать стихи.
Прочитано 5909 раз. Голосов 2. Средняя оценка: 5
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Умничка, спасибо. И мудро, и с горьковато-грустноватым юмором. Молодец.
Светлана
2005-06-12 21:40:27
Очень хороший стих - и смеяться и плакать хочется. Спасибо, Ира. Пусть даст вам Бог ещё больше силы и вдохновения.
Алексей
2005-06-13 10:30:10
Аминь
Piligrim
2005-07-13 14:32:25
Уманцева, молодчина!
Ставлю под сим и своё "Аминь!"
Тарасов Владимир
2005-10-02 18:52:49
Ирочка большое спасибо Господу и тебе за такое стихотворение. Я его до окнца не понял признаюсь честно, но когда рассказал в нашей церкви: многие смеялись, братья старшие и не очень морщили лоб. Я думал: мне попадет, не надо было рассказывать. Но после Богослужения ко мне подошо один старший очень мудрый брат и сказал: "СПАСИБО, очень правильно". И тогда он мне разъяснил его смысл. Спасибо Господу и тебе Ирочка еще раз за такие мысли. Аминь.
Наталья Минаева
2008-03-25 20:19:44
Перо, как меч )) благословений, Ирина.
Николай Тарасюк
2010-05-01 17:18:35
Актуально - ничего нельзя возразить. Меня и самого давно тревожит эта и подобные темы. Вот только оценку, право, не решаюсь, какую поставить. Не пойму, сколько не читал тут разного в рубрике "Поэзия", что должно служить основным критерием оценивания? Если это, например, просто наболевшее, "Крик души", одетый в рифмы? Чем руководствоваться - личным суждением читающего (понравилось-не понравилось), не взирая на стили, размеры и другие тонкости поэтического жанра, которым редко кто обучен?..
Кто подскажет?..
Моя молитва - Левицька Галина Цей вірш був написаний за кілька годин до народження мого найменшого сина Михайла. В 13 год. мені робили “кесаревий розтин”, бо сама я його народити не могла. Чоловікові лікар сказав, що не гарантує ні моє життя, ні життя дитини. Я про це не знала, але відчувала, що проходжу по грані. Молилася за життя дитини. Просила у Бога, навіть якщо мені не судилося жити, щоб Він дав мені знати, що мій синочок живий!
Під час операції я враз відчула себе. Це було дивне відчуття: тіла не було, спробувала ворухнути руками — рук немає; спробувала ворухнути ногами —ніг немає; спробувала відкрити очі — лиш миттєвий зблиск світла. Але я була!!! І ні болі, ні страху. Лиш спокій… Потім почула голоси:
-Хто там в неї? (Голос професора Григоренка)
-Хлопчик, хороший, здоровий!
-Скільки в неї вдома?
- Шестеро…
-Це сьомий. Восьмого не буде…
Я не могла в ту мить задуматись над почутим, бо відчула, що кудись відпливаю… Але в серці була вдячність Богові за почуту вісточку про сина…
Я дякую Богові за його милість і любов. Він подарував моєму синові життя! Він зберіг і моє життя,давши мудрість лікарям під час операції: коли почалася дуже сильна кровотеча при розтині матки, професор прийняв рішення зробити ампутацію частини матки. І кровотечу вдалося зупинити.
Це було сім років тому. Михайлик в цьому році закінчив 1-й клас.
